В Іспанії є одне прислів'я, яке в перекладі на українську звучить як - "Щасливий у грі, нещасливий в коханні". Afortunado en el juego, desgraciado en el amor. Про наступні команди можна було б сказати майже цими ж словами, тільки замінити amor на vida, життя. Мова йде про клуби, які змогли застрибнути на найвищий рівень іспанського футболу - в Прімеру, але не просто вилетіли звідти, але з часом взагалі зникли з футбольної мапи Іспанії. Ось ця нещаслива вісімка (із маленьким бонусом). Викладені команди у порядку розміщення в таблиці Прімери всіх часів, від найуспішнішої до найскромнішої.
Малага (21 місце)
Команда з Андалусії, що називалась Club Deportivo Malaga (СК Малага по-нашому), провела в Прімері з 1949-го по 1990-й рівно 20 сезонів. Найвищим досягненням було двічі, 1972-го і 1974-го, сьоме місце. В ній догравав - і свою кар'єру, і (так збіглось) її історію в 1987-89 роках відомий форвард Реала Хуаніто. Вилетівши востаннє з Прімери, південні гості два сезони провели в Сегунді - і влітку 1992-го закінчили свій життєвий шлях через фінансові труднощі. Спитаєте, а причому тут нинішня Малага, Malaga Club de Futbol? Все дуже просто - до 1992-го вона була дублем CD Malaga і називалась (до 1994-го) Club Atletico Malagueno.
Логроньос (34 місце)
Ла Ріоха - найменша автономна одиниця (найвищий адмінподіл) в Іспанії. Але команда звідти грала в Прімері, і грала недавно. Club Deportivo Logrones з 1988-го по 1997-й був завсідником елітного дивізіону. З перервою на сезон-95/96. 1990-го сьомому в чемпіонаті Логроньосу не вистачило всього 2 очок до місця в Кубку УЄФА. В складі червоно-білих пограли Тоні Польстер, Олег Саленко, Оскар Руджері, Рубен Соса, майбутні тренери Мігель Анхель Лотіна та Хосе Луїс Менділібар. Але після прощання з Прімерою почались проблеми. Звісно ж, фінансового характеру. 2000-го з Сегунди Логроньєс відправився прямісінько в Терсеру, 2004-го звалився туди ж із Сегунди Б, 2008-го повторив цей трюк. Отак штормило ріохців. Але найгірше було попереду. Проблеми накопичувались і в Терсері - і на матч проти Анредо 4 січня 2009-го (мабуть, свята в обстановці безгрошів'я добили) на поле вийшло всього 9 футболістів. Більше ця команда не провела жодного матчу, зникнувши в історії іспанського футболу.
Бургос (42 місце)
Команда з точно таким ім'ям - Burgos Club de Futbol - грає зараз в Сегунді Б, але це зовсім інша історія. Та ж, із шістьома Прімера-сезонами в активі (з 1971-го по 1980-й, найвище місце - 12 в 1978-му), з уже згадуваним форвардом Хуаніто (він якраз з Бургоса перейшов в Реал), з іще одним майбутнім реалістом (і тренером Расінга) Мігелем Анхелом Португалом, закінчилась 1983-го.
Естремадура (48 місце)
Два сезони в Прімері (1996/97 і 1998/99, в останньому стали 17-ми) стали вершиною в майже піввіковій всеіспанській (інакше кажучи - професійній, проведеній в перших чотирьох дивізіонах) історії Club de Futbol Extremadura. За команду з містечка Альмендралехо (34 тисячі жителів) - між іншим, батьківщина найвидатнішого іспанського поета-романтика Хосе де Еспронседи - грали віце-чемпіон світу Хосе Басуальдо, чемпіони Іспанії Кіко і Кіке Естебаранц. А тренував її, в тому числі і в останньому "прімерному" сезоні, такий собі Рафаель Бенітес Маудес. Далі було сповзання до до Сегунди Б, де Естре затрималась на 5 років. 2007-го довелось розпрощатись з загальноіспанською ареною - Естремадуру за борги викинули в регіональну лігу. Але й там команда не втрималась в найвищому дивізіоні (5 ліговий рівень іспанського футболу), вилетівши в нижчий дивізіон. Втім, пограти в шостому за рангом турнірі не судилось - з боргом в 6 мільйонів євро (на такому рівні це просто космічні гроші!) клуб розформував основний акціонер, мерія Альмендралехо.
Меріда (49 місце)
Земляки Естремадури, Club Polideportivo Merida, з'явились в Прімері також на два сезони, якраз обабіч першого для команди зі столиці автономії (1995/96 та 1997/98, в другому сезоні стали 19-ми). Вилітали вони разом з аргентинським кіпером Лео Франко (який, втім, не провів за Меріду жодного сезону). А ще там грали Ніколай Пісарєв і Сантьяго Каньїсарес (його на початку 90-х Реал ганяв по орендах, от і в Меріді пограв). А також - вихованець луганського футболу, віце-чемпіон СРСР у складі київського Динамо, гравець донецького Шахтаря, учасник найпершого матчу національної збірної України - Сергій Погодін. Після вильоту з Прімери стали спочатку 10-ми в Сегунді, потім взагалі 6-ми. І тут бабахнуло - 2000-го клуб через серйозні фінансові борги припинив існування. Дубль Меріди, відомий як Merida Promesas, тут же перейменувався в UD Merida (тепер - Merida UD), і досьогодні грає в нижчих дивізіонах (пограв в Сегунді Б, зараз в Терсері).
Алмерія (53 місце)
Іще один "омонімічний" випадок в іспанському футболі. Ця "Спортивна Асоціація", Agrupación Deportiva Almería, народилась на півдні Андалусії 1971-го року. Стрибнула з регіональних змагань в Терсеру, де знаходилась деякий час. А далі був вертикальний зліт. В сезоні-77/78 Алмерія стає одним з переможців першого сезону Сегунди Б (до того Терсера була дійсно третьою лігою, це тепер назва не відповідає суті). Наступний чемпіонат - перше місце вже у Сегунді, і путівка в еліту! І там не загубились андалусійці, зайнявши високе, як для новачка, 9-е місце. На жаль, далі були спад, виліт (18-е місце в другому сезоні), а 1982-го року ця Алмерія (далеко не перша, до речі, і не остання з команд у цьому майже 200-тисячного містечка на березі Середземного моря; різноманітні "Алмерії" з'являлись і помирали із завидною регулярністю) закінчила своє існування.
Леріда (55 місце)
Взагалі-то правильно називати цю команду Льєїда, оскільки іспанський варіант назви - Union Deportiva Lerida - вона носила до 1978-го року, а далі перейшла на рідну, каталанську мову і стала Unio Esportiva Lleida. Отже, команда із Льєїди-Леріди грала в еліті всього два сезони, з відстанню між ними в 42 роки - але як! В сезоні-50/51 ще Леріда прославилась трьома суперпоразками: 0:9 від Малаги, 1:10 від Депортіво і 0:10 від Атлетіка. В чемпіонаті-93/94 ж все склалось навпаки - вже Льєїда виграла на Камп Ноу 1:0 і вдома у Реала 2:1. Втім, крім цих двох сенсацій, команда виграла у всіх інших поєдинках всього 5 разів - і відправилась в болото. З відомих гравців у складі Els Blaus відзначились майбутній переможець Прімери та Ліги Чемпіонів Хосе Еміліо Амавіска, колишній чемпіон Іспанії та володар Кубку Європейських Чемпіонів Карлес Бускетс, легенда Еспаньола Рауль Тамудо, останній чемпіон і володар останнього Кубку СРСР Дмітрій Кузнєцов. Ну, і згадаємо майбутнього гравця донецького Металурга Ілію Століцу. Льєїда дожила до травня 2011-го, коли з боргами в 27,2 мільйона євро її продали з аукціона. Точніше, не саму її, а її місце в Сегунді Б. Місцевий бізнесмен Сіско Пуйоль це місце купив - і заснував нову команду, Club Lleida Esportiu. Яка, вочевидь, є наймолодшою командою в Іспанії, бо свій перший матч (товариський) провела тільки 6 серпня 2011-го.
Кондал (57 місце)
Остання із неіснуючих "прімерних" команд родом із Барселони. Починала вона як Seccion Deportiva La Espana Industrial, але в єдиному своєму елітнодивізіонному сезоні (1956/57) грала вже як Club Deportivo Condal. Грала вона не аби де, а на стадіоні Лес Кортс - причому одночасно з самою Барселоною. (Камп Ноу відкрили якраз після вильоту Кондала.) Вилетівши з Прімери, клуб грав то в Сегунді, то в Терсері (яка тоді була третім дивізіоном, а не четвертим, як зараз). 1968-го Кондал підписав угоду про співпрацю якраз із Барселоною, змінив кольори на всім відомі "blaugrana". А 1970-го об'єднався з Atletic Catalunya Club de Futbol. Атлетік же цей був не просто так собі, а теж близьким до тої самої Барселони. І кольори 1965-го року отримав ті самі синьо-гранатові, і назву каталонську, з претензією (до того був CD Fabra i Coats). Отак і існували дві "дочірні компанії" паралельно, а 1970-го Кондал об'єднався з Атлетіком Каталунья - і в результаті цього об'єднання на футбольній карті Іспанії виникла команда Barcelona Atletic. Зараз вона відома як Барселона-Б.
І є ще одна команда, що колись грала в Прімері (в сезоні-51/52), а тепер її не знайти в жодному - всеіспанському чи регіональному - турнірі. Втім, вона існує і сьогодні.
Цю команду колись знали як Club Atletico de Tetuan (58 місце з 59-ти). І отут важливо зрозуміти, що таке Тетуан. А Тетуан - це колишня столиця колишнього протекторату імперії під назвою Іспанське Марокко. Отак африканська команда і потрапила в чемпіонат Іспанії. В принципі, це не така вже й дивина, зараз дві команди з Чорного континенту грають в Сегунді Б (див. один із попередніх моїх записів). Але на відміну від Сеути і Мелільї, які й досі є частиною Іспанії, Тетуан 1956-го разом з більшою частиною Марокко отримав незалежність. Звісно, ні про який іспанський футбол не могло йти і мови - тому клуб розділився. Частина його відправилась в уже згадану Сеуту (власне, в Іспанію), де під назвою Club Atletico de Ceuta одного разу навіть претендувала на місце в Прімері, але програла Ельче (а про це див. в одному із наступних моїх записів). Зник цей клуб 2007-го. Інша, власне мароканська частина, залишилась в Тетуані - і зараз, під назвою Maghreb Athletic Tetouan виступає в топ-дивізіоні Марокко, займаючи на цей момент 6-е місце. А ще 2007-го MAT підписав угоду про співпрацю з мадридським Атлетіко, таким чином знову зв'язавши свою долю з Іспанією.