Знаєте, яка головна ідея цього матчу? Металіст насправді дуже непогана, дуже серйозна команда. Перемогти яку зможе далеко не кожен суперник. От Олімпіакос, наприклад, не зміг.
Дівчата вирішили розіграти невеличкий спектакль. Разом ми мали вдавати студентів-греків, які навчаються у Львові. Така затія мені припала до смаку. Дарма, що грецькою знав я лише загальновідомі терміни на зразок «альфа» та «омега». Зате обидві «гречанки» мали напохваті кільканадцять необхідних для їхньої професії фраз, яких вони набралися в одеському порту. По дорозі вони навчили мене кільком з них та ще десяткові слів, які мали для нас кодове значення (так — ясу, ні — охі, шляк би тя впік — гамота панагія).
Так, не зміг. Металіст програв цей матч сам. Напишу навіть так. МЕТАЛІСТ ПРОГРАВ САМ. І ніхто їм у цьому, як сказав би класик, не винуватий. Мирон Маркевич напевно ж знав, скільки матчів поспіль Олімпіакос не пропускає. (Інакше говорити просто немає про що.) І повинен був готуватись до того, по-перше, в атаці його команді буде дуже тісно. Як, власне, і було. Але я особисто не побачив нормальних варіантів вирішення цієї проблеми. Здалось взагалі, що на полі була така собі невеличка Барселона - яка грає у свою гру, і їй пофіг на суперника, бо вона його все одно розчавить.
Але в тому й фокус, що копія завжди гірша за оригінал. Говорили вже це про Шахтар, тепер доводиться про Металіст. Ну не можна було пройти цей захист так, як намагались робити жовто-сині. Не можна - і навіть не треба. Якби у Маркевича в чемоданчику з інструментами були не тільки ті, які ми побачили на полі.
За моїм столом любов била фонтаном. Помітивши мене, Маріанна нервово обсмикнула сукню. Ну так і має бути — адже я її брат! Я набрав суворого вигляду, і руки грузинів, мов сполохані зайці, вигулькнули з-під грецьких спідниць.
— Маріанна! — сказав якомога грізніше. — Амохі канталабія! Ісме сом хірі! — і рушив до дверей, а Маріанна з палаючим личком подріботіла за мною.
— Вах! Какой грозний брат! — похитав головою Теймураз. - Савсем грузин. Наша кров.
І другий момент. В захисті з такими командами треба грати дуже і дуже акуратно. Команди, які роблять ставку на оборону, зазвичай непогано використовують навіть мінімальні шанси - інакше вони просто не доходять до такої стадії єврокубку, чи не так? Гол Торсільєрі-Горяїнова - це якраз той мінімальний шанс, який не можна було давати в жодному разі. Так більш того, згадайте, як Металіст після пропущеного голу кілька разів ледь не нарвався на разючі контратаки. Пощастило, що греки не були аж такими наполегливими. Але то проблеми греків - а куди побіг Металіст? Всією командою тиснути на бетонну стіну? Для чого? Хіба що оголити свої тили. Ну, тисли. Весь матч майже. Багато витисли? Отож.
Металіст ще нічого не програв. Подивіться нагору, на скріншот грецького сайту. Більш ніж красномовний заголовок, чи не так? Але - якщо харків'яни і далі будуть грати "в Барселону", то їм нічого не світить ні в Лізі Європи, ні в чемпіонаті України. Не тої сили команда, аби "продавити" суперника своїми комбінаціями. Коли суперник не закривається в захисті, або має слабку оборону - тут будь ласка. Але уже навіть з Оболонню були серйозні проблеми. Ну, і про точність ударів - здається, це похідна від емоційності футболістів. Холоднокровність ще нікому, навіть бразильцям і аргентинцям, не заважала на полі.
— Пе-ре-стань! — белькоче вона. — Давай поговоримо спокійно. Годинники ми віддали. Зараз підемо звідси. Хочеш перебазуємося разом до іншого ресторану? Хочеш?.. Ще когось розіграємо? Ну? Ясу?
— Охі, кицюню. Я завдяки вам влип в історію, з якої мушу виплутатися. І мені потрібні гроші. А ви собі пливіть, куди завгодно і на всіх вітрилах. Вам тільки сюди заборонено вступати. А так — свобода. Можете чкурнути хоч на Сахалін. А мені нема куди чкуряти. Я залишаюся зі своїми клопотами сам на сам. І ніхто мені не допоможе. Ясно? Викладайте бабки!
P.S. Окремо хочеться сказати про дві такі речі.
1) Пам'ятаєте момент з грецькою рукою в моменті Девіча? в 99% таких випадків, коли рука у форварда, судді фіксують порушення правил. А коли у гравця команди, що захищається - ні. Так, може, простіше дозволити грати руками та і все? Навіщо ці подвійні стандарти?
2) Ще один епізод мені врізався в пам'ять з другого тайму - коли Крістальдо атакував і опинився на газоні. Замість встати і далі боротись за м'яч, Джонатан усівся і почав з широко розведеними руками апелювати до арбітра. Звісно, НІЯКОЇ користі з того апелювання не було. А гравець випав з моменту. Це вже на генетичному рівні? Чи можливо якось вибити з голів футболістів ще можна?
P.P.S. Всі цитати (разом із заголовком) - з феєричного роману Юрія Винничука "Діви ночі". Правда, друга частина, як на мене, слабувата, та й перша ще цензурованого видання все-таки краща - детальність у вигляді прізвищ трішки зіпсувала шарм твору. Але прочитати варто. А от фільм дивитись - ні. Типове гівно, вибачте на слові.
— Слушай, Кастантин. Твой Маріан — персик. Понял? За персик плачу, как за персик. Понял? Она сказал, што ти можеш зделать две комната, да? Зделай. Я плачу. Сколка?
Сто п’ятдесят карбованців? Матко святая! Як я видушу з себе таку суму? Хто б подумав, що ці гречанки такі дорогі?
— Гавари, дарагой. Я панімаю — радной сестра. Жалко. Очень жалко. У меня тоже єсть сестра. Я би убил тебя, єсли би ти зделал єй больно. Но я васточний челавек. А ти западний. У меня адин закон, у тебя — другой. Сколка? Сто рублей дат?
Я мовчу і шморгаю носом. Нема дурних — нехай сам піднімає ціну.
— Сто пятдесят дат? А? Даю сто пятдесят. Понял? За двух.
Я мовчу. Мовчати я вмію як Бог. Відчуваю, що грузин уже губить терпець.
— Ну ти разбойник, дарагой, да? Двести рублей даю! Больше ни капейка. Панимаеш — очень гречка хачу. Никагда гречка не хател, а типер хачу, да?
— Чорт з тобою, — кажу я, і ми ляскаємо долонями.