...а найбільше мене вразив не якийсь із його голів - а те, як він після матчу тишком-нишком шукав м'яча. Ну, чисто тобі дитина, якій пообіцяли - от заб'єш сьогодні п'ять голів, ми тобі цей м'яч подаруємо. От він і понісся забивати. Для дитини ж справжній м'яч - це неабияке щастя (по собі знаю)...
А у Мессі це щастя, здається, не завершується. Він дійсно просто грає в футбол і просто отримує від цього насолоду. Не стає в позу, як деякі, не придумує якісь карколомні способи святкування голу (йому й не треба нічого придумувати, все вже давно придумано, і традиційний жест-посвята, його не можна змінити тільки через те, що він приївся - це зовсім інше, це частинка серця). Він просто виходить на поле і забиває.
Знаєте, чому саме зараз Ліонель так роззабивався? А тому, що команда повернулась. Повернулась та блискуча Барселона, яка за останні три сезони в Лізі Чемпіонів поступилась тільки одному супернику. Та Барселона, яка наводила жах на всіх і вся. Зверніть увагу на стартовий склад - за винятком Маскерано і Фабрегаса (причому це по суті вимушені заміни, продиктовані не грою - у випадку з Вільєю так точно) це була минулорічна Барселона. І це ніби якимось магічним чином повернуло ту, минулосезонну впевненість, могутність і непереможність.
Так от, коли команда на ходу, коли великий, геніальний гравець Шавіньєста творить те, що він зазвичай творить у найкращій своїй формі, коли Дані Алвес закриває свою бровку намертво, коли Франсеск Фабрегас це Франсеск Фабрегас, коли всі грають так, як мають це робити - тоді Мессі не потрібен в центрі поля, тоді від нього не вимагається роздавати передачі, відбирати м'яч, розганяти атаки. І тоді він йде вперед і робить те, що він вміє найкраще. Забиває.
Тому я не згоден з тими, хто говорить, що Мессі більш залежний від Барси, ніж Барса від Мессі (це Костя Геніч сьогодні сказав, до речі, в ефірі). Просто залежність команди від своєї найголовнішої зірки помітна тоді, коли вона, ця зірка потрібна не тільки на вістрі атаки. Тоді Мессі може замінити (не на 100 відсотків, звісно ж, таке неможливо в принципі; і не тільки для Лео) навіть Шаві. І тоді він тягне команду, а забивають інші. Бо так треба.
А сьогодні він, як той художник, від якого не вимагалось якоїсь обов'язкової програми, малював все, що хотів. До чого лежала душа. І, знаєте, це не було супер, ефектно, вражаюче. Це було якось навіть буденно - взяв, пройшов, забив. Взяв, пройшов, забив... Була така геніальна українська художниця Марія Оксентіївна Примаченко. Народний примітив - так називали течію, в якій вона працювала. Наївне мистецтво. От Мессі, оці його голи можна назвати наївним футболом. Футболом, в якому немає чогось такого феєричного, неповторного, чогось такого, про що можна було б сказати "ах", якогось такого, вибачте, футбольного гламуру. Це звичайні собі голи. Просто їх стільки, і вони настільки прості - що саме це викликає подив, повагу, захоплення.
Наостанок - раз вже зібрав статистику, то нехай буде. Отже, третій покер в кар'єрі Мессі став першим пента-триком. А покерів залишилось два. Ось вони, два матча Ліги Чемпіонів і один з Прімери.
Покери Мессі
6 квітня 2010
Барселона - Арсенал 4:1
21, 37, 42, 88 хвилини
19 лютого 2012
Барселона - Валенсія 5:1
22, 27, 76, 85 хвилини
Пента-трик Мессі
7 березня 2012
Барселона - Байєр 7:1
25, 43, 49, 58, 85 хвилини
P.S. Ну, і одна з картин Марії Примаченко. 1962-го року, називається - "Звірі в гостях у лева". Дійсно, ми всі сьогодні були в гостях у лева. У Лео.
