Для тих, хто не застав ті старі добрі часи, нагадаю - так, був такий третій єврокубковий турнір, Кубок Володарів Кубків, де грали переможці місцевих кубкових турнірів або їх фіналісти. Фіналісти потрапляли в КОК за умови програшу у фіналі чемпіону країни (тоді ж бо в Кубок Чемпіонів виходила тільки одна команда). Були і інші пограничні ситуації, але їх ми розглядати не станемо, бо вони не є суттю цієї розповіді.
Тепер переходимо ближче до тіла. Оскільки чемпіон Іспанії 1985-го року, Барселона, припинив свою участь в Копа дель Рей на чвертьфінальній стадії (програв севільському Бетісу), то й питання про фіналіста відпало само собою. До речі, чемпіонат Іспанії тоді завершувався в другій половині квітня, а Кубок грався аж до кінця червня. Принаймні, в тому сезоні чвертьфінали грались вже по завершенню сезону у Прімері. Отже, в фінал Копи вийшли дві "атлетичних", червоно-білих команди - з Мадріду та Більбао. Матч на Сантьяго Бернабеу закінчився перемогою столичного колективу, а обидва голи - один з пенальті, інший з гри - забив один і той же нападник кольчонерос. Який по завершенню сезону - фактично якраз після фіналу - залишив Атлетіко.
Атлетіко, який, крім виграшу Кубка Іспанії, зайняв високе друге місце (хоч і безнадійно відставши від чемпіона - аж на 10 очок, 5 перемог!). Цей футболіст став одним із основних творців справжнього успіху кольчонерос (вище, на перше місце, Атлетіко піднімався аж за 7 років до цього), забивши 19 голів із 51 командного. Це означало, що вперше за останні 14 років почесний трофей Пічічі, кращому бомбардиру чемпіоната, отримав гравець Атлетіко. Всього ж за сезон в різних турнірах наш герой забив 25 голів.
І от із стану віце-чемпіона, володаря Кубка і у найближчому майбутньому учасника розіграшу Кубка Кубків цей футболіст перейшов в команду, яка:
- зайняла в чемпіонаті аж 5-е місце;
- в Кубку вилетіла аж у 1/8-ій фіналу;
- програла в домашньому матчу Атлетіко з розгромним рахунком 0:4 (наш герой відзначився вже на першій хвилині).
Єдиним її досягненням в тому сезоні був виграш третього за ранжиром (принаймні, так вважалось формально) єврокубку, Кубку УЄФА. Але, звісно, вибір гравця був продиктований зовсім не цим, а назвою клубу. Справа в тому, що називався він - Real Madrid Club de Futbol. А футболістом, про якого я тут писав, був ні хто інший, як легендарний El nino de oro, "Золотий хлопчик" Уго Санчес!
Звісно, він від свого переходу більш ніж виграв. Титул чемпіона в першому ж сезоні - а потім ще чотири поспіль. Другий трофей Пічічі в першому ж "бланкос"-сезоні - а потім буде ще три. Виграш Кубка УЄФА у першому ж сезоні з Реалом. І, звичайно ж, всесвітня слава. Але я хотів сказати про інше, що стосується уже безпосередньо теми статті в Ретро Футболі.
А от якби Санчес не перейшов до Реалу, або перейшов пізніше? В принципі, Атлетіко і так дійшов до фіналу КОК - але напевно з таким футболістом в основі мадридська команда грала б на Стад Жерлан зовсім інакше. Але воно й на краще, що ми про це так і не дізнались:-).
P.S. До речі, свій наступний гол в мадридському дербі, уже в білій футболці, Санчес забив у грудні 1986-го. Це сталось на стадіоні Атлетіко, Вісенте Кальдерон. А на Сантьяго Бернабеу, там, де він ще будучи гравцем кольчонерос, просто знищив свою майбутню команду у 32-му турі (тобто за 2 матчі до кінця чемпіонатної кар'єри в Атлетіко) сезону-84/85, Уго так ніколи і не забив в ворота червоно-білої мадридської команди...
Bonus track: А отаким от Уго Санчес був в тому самому сезоні-84/85:
