25 лютого 1912-го року на стадіоні Велодром де ла Бонанова в рамках 6 туру чемпіонату Каталонії зустрічались дві команди - Катала приймала Барселону. В складі синьо-гранатової команди на поле вперше вийшов зовсім юний, 15-річний (16 йому виповниться аж 7 жовтня) хлопчик. Цей, як сказали б зараз, тінейджер просто порвав суперника, у першому ж матчі за свою нову команду забивши три м'ячі і віддавши чотири гольові передачі. Барселона виграла з розгромним рахунком 9:0, явивши світові свого першого генія - Пауліньо Алькантару.
Він народився на Філіппінах - батько, будучи військовим, там служив, а мама (також іспанка, але, як казали, з домішками місцевої крові) жила і працювала. Оскільки батьки вирішили дати своєму сину гідну освіту і професію - лікаря, їм довелось переїхати в метрополію. Так в 3 роки Алькантара потрапив в Барселону. Це були роки, коли футбол в Іспанії тільки починав свій розвиток, звісно що все це відбувалось бурхливо - і Пауліньо просто не міг пройти повз новомодне заняття.
Легенда говорить про те, що зовсім ще хлопчиком Алькантара прийшов в Барселону і буквально напросився в команду, виклянчив собі. Йому дали шанс - 10 хвилин у товарняку, він використав його по повній програмі - три голи. Потім було 25 лютого, після якого питань про потрібність 15-річного футболіста Барселоні відпало через свою очевидну абсурдність. До речі, ось вирізка з "Мундо Депортіво" від 29-го лютого 1912-го, де йшлось про той самий матч.
Цікаві то були часи. Наприклад, Пауліньо, навіть потрапивши в Барсу, всерйоз займався медициною і 1916-го, закінчивши навчання, зібрав речі і повернувся на свою батьківщину. І два роки суміщав гру за один з місцевих клубів та збірні Філіппін (так, саме збірні - з футболу і пінг-понгу) з роботу асистентом дерматолога. Суміщав успішно, принаймні на футбольному полі, але після столиці Каталонії філіппінський футбол йому був уже малоцікавий.
Повернувся він в Каталонію дуже дивним і ризикованим способом - заразився малярією і заявив батькам, що не буде лікуватись, бо хоче померти, так йому нудно на Філіппінських островах. Звісно що батьки поступились і відправили сина в Барселону. Де його вже чекали. 10 титулів чемпіона Каталонії, 5 Кубків Короля, от тільки срібло антверпенської Олімпіади пройшло повз нього. Знаєте, чому? Бо у нього були дуже важливі іспити! Якраз під час Олімпійських ігор 1920-го року Алькантара став дипломованим лікарем-дерматологом. І до кінця кар'єри футболіста Пауліньо не забував про своє призначення, у вільний час працюючи практикуючим лікарем.
5 травня 1927-го на клубному стадіоні Барси, Лес Кортсі, він завершив свою феноменальну кар'єру - 357 голів в 357 матчах. Рівно 1 гол за гру! І досьогодні він залишається кращим бомбардиром Барселони усіх часів і усіх матчів (бо ж з офіційних загальноіспанських він грав тільки в Кубку). Три з них він забив у легендарному третьому півфіналі Копа дель Рей 1916-го - 6:6 у додатковий час.
Завершивши кар'єру футболіста, Алькантана по-справжньому розпочав свою іншу кар'єру - лікаря-дерматолога. Отака у нього була відданість професії! Але від футболу далеко не втік, займав певні посади в Клубі, на початку 50-х трошки тренував збірну Іспанії. Помер перший герой Барселони 1964-го року. А його рекорд за кількістю голів і досі залишається у безпечній недоторканості. Хіба що новітній геній Ліонеля Мессі колись сягне висот юного філіппінського вундеркінда з дипломом лікаря.
Ось таким Алькантара був у своєму іншому, "цивільному" житті.
А тут є навіть трохи відео, де Пауліньо можна побачити поруч із засновником Барселони, Жоаном Гампером.