А я хотів про Монтойю... Власне, весь перший тайм я якраз слідкував за молодим (20 років) уродженцем містечка Ґава, що в 20 кілометрах від Барселони. Мартін в цьому сезоні вперше вийшов в складі першої команди, а всього це лише третій матч Монтойї за головну команду Каталонії. Тому порівнювати з Куенкою чи Тіаго, та навіть з Тельо не дуже коректно.
Звісно, позиція правого захисника в Барселоні, "позиція Дані Алвеса", вона до чогось зобов'язує. Наприклад, до впевненої гри перш за все в захисті - бо бразилець цим якраз і не відзначається, він частіше створює небезпечні моменти біля чужих воріт, ніж ліквідовує біля своїх. Ясно, що Монтойя вперед так часто не ходив - і боявся-перестраховувався, та й партнери його не дуже помічали. В хорошому сенсі - бо Монтойя по суті не є частиною першої команди, і на ньому комбінації, на відміну від того ж таки Алвеса, не зав'язуються. Було кілька моментів, коли Алексіс міг зіграти на Мартіна, але вирішував інакше (і не завжди це виходило на краще, до речі).
Кілька разів Монтойя підключався до атак аж до стадії передачі чи навіса в штрафний. Точність юнака підводила, втім для того, аби відчути командну гру, влитись в неї, цього було в принципі досить. До кінця першого тайму Мартін освоївся і ходив вперед вже регулярно. Хоча й, повторюсь, це було не так, як у Алвеса - та й партнери очевидно підстраховували молодого хлопця, Сеск раз за разом зміщувався на правий фланг, Мессі також інколи там з'являвся. Ну, а Санчес просто закривав всю праву частину атаки.
От у захисті Монтойя не порадував. Гол Пьятті, він же і його, Мартіна. Коли Пабло рвонув до воріт, тримав його саме 35-й номер Барси, бо більше було нікому. Піке спиною не міг відчути переміщення гравця, а Монтойя все бачив і теоретично контролював. Так, питання в тому епізоді є і до Вальдеса, але це не відміняє помилки правого захисника Барси. Втім, виявилась вона несмертельною, так що, можливо, ми його ще побачимо в цьому чемпіонаті.
Несмертельною та помилка виявилась тому, що Валенсія знову, як і в кубковому поєдинку, розвалилась після пропущеного голу. Точніше, "двійничка" (5 хвилин різниці) Мессі - і далі все Барселона грала у своє і глядачів задоволення, якого, зізнаюсь, вже давненько не було. Не радувала тільки кількість не використаних моментів, але за такого рахунку ті дві перекладини і купа інших епізодів не грають особливої ролі. Звісно, якщо їх використати як посібник "Як не треба грати в атаці" на наступні матчі, особливо в Лізі Чемпіонів.
Про Мессі говорити нічого - король він і є король. Чотири голи, перекладина (після удару головою!), купа невикористаних моментів і невикористаних партнерами передач. Відставання від Кріштіано Роналдо скорочене до 1 гола, 28-27. А каре стало гарним подарунком (хоча - який це подарунок, це робота, важка і результативна) до 200-го матчу в Прімері. Всі у складі Барси, як ви розумієте.
Схоже, проблемний початок року і у команди в цілому, і у Ліонеля відступає. Принаймні, гра команди почала нагадувати себе найкращих зразків, Іньєста виглядав уже краще, ніж в попередніх зустрічах, Шаві повернувся на поле і відразу забив, Тіаго почувається в центрі поля вже майже хазяїном. Та й Тельо на лівому фланзі зіграв ну аж ніяк не гірше за Педро (хоча тут більше питання до 17-го номера Барси). І центр захисту не нагадував себе в Памплоні. Отже, можна, напевно, сказати, що спад якщо й не подолано остаточно, то зроблено серйозний крок нагору. Перед вирішальними стадіями Ліги Чемпіонів, останнім (?) Ель Класіко сезону та фіналом Копа дель Рей це не може не радувати.
І тільки Вілья сидів на трибуні якийсь занадо замислено-сумний. Чи то свою колишню команду шкода, чи то думав про те, де Гвардіола знайде йому місце в старті після відновлення від тяжкої травми...