Отже, матч 33-го туру (першого весняного) чемпіонату Росії таки перенесли з Москви в Казань. От що було написано в Фейсбуку на сторінці керівника проекту Championat.com Дмітрія Сєргєєва ще у вівторок:
Власти обеспокоены тем, что 5 марта Спартак должен сыграть в Лужниках с Рубином. Нам стало достоверно известно, что матча в Лужниках не будет 100%. Либо он будет сыгран в Казани, либо перенесен, либо подберут любой другой город, но не Москву. 4-ого марта выборы президента и полиция категорически не хочет, чтобы на следующий день болельщики собирались в большом количестве где-то либо в Москве, поэтому матча в Лужниках не будет.
Головне слово у всій цій історії - "вибори". І в цьому якраз російський футбол. Який зав'язаний на політиці значно більше, ніж у нас. Власне, у нас як таких політичних мотивів в футболі немає. Ну, хіба там Динамо підтримає Суркіса як кандидата в мери Києва (1998-го року було, якщо хто забув). Або Шахтар в білій формі вийде під час Помаранчевої революції. Але в основному наш футбол зав'язаний навколо бізнес-справ. Навколо чистих (не в сенсі "не брудних", а "без сторонніх домішок типу політики ітд") грошей.
В Росії не так. Там футбол - це явище соціально-політичне. Власне, в цьому, якщо розібратись, з радянських часів майже нічого не змінилось. Звісно, зараз і говорити дозволяють більше, і адмінтиск менше (принаймні, регламент по ходу турніра не міняють і неугодні команди не знімають). Але - історія з дискваліфікацією Веллітона, історія зі штрафом Зеніта за зайвого легіонера тільки підтверджують, що не дуже-то й змінився російський футбол з часів Союзу.
Основна відмінність нашого і їх футболу - власники клубів. По суті (я не торкаюсь формальної сторони питання, бо формально у нас і Іллічівець є незалежним клубом, еге ж?), приватними структурами в Росії є всього два клуби - Спартак і ЦСКА. Всі інші або утримуються держкомпаніями, або сидять на грошах з регіональних бюджетів. (У нас теж є "побірушкі", але це винятково в нижчих лігах, причому нечасто і без серйозних включень муніципалітетів та губернаторів в футбольний процес. Так, кинуть якусь копійку, але утримувати не поспішають. Так, і тому, що зверху не було вказівки.) І в цьому одна із причин таких серйозних фінансових проблем, які періодично нападають на клуби РФПЛ - бо "не своє, не шкода". Нашому олігарху все-таки непросто розлучитись зі своїм дітищем, особливо якщо він на ньому щось має. А що місцевому чиновнику від існування якоїсь там "Томі"? Ну, хіба що крім відкатів. Так він і в іншому місці навідкачується, причому значно краще, ніж на якомусь там футболі.
Та що там казати, якщо в них досі збереглось таке безглузде явище, як СКА, спортивні клуби армії. У нас останній вже кілька років як помер, та й то назвати ЦСКА в середині 2000-х військовою структурою можна було лише з натяжкою та іронією. А в Одесі і Львові вони загнулись ще раніше. Там же ці клуби ще існують, і саме як структурні підрозділи Міноборони.
Те, що футбол в Росії - явище політичне, дуже чітко підкреслила історія загибелі "Москви". Головною причиною відмови у фінансуванні неофіційно називали те, що полпред Президента РФ у новоствореному Північно-Кавказькому федеральному окрузі Алєксандр Хлопонін (який тісно пов'язаний з Норільським Нікелем, що фінансував "кепочників", і навіть був керівником цього підприємства) вирішив заробити собі авторитету, вивівши в еліту владикавказьку "Аланію". Власне, вона туди й потрапила через зняття столичного клубу.
А на Північному Кавказі футбол і поготів не має ніякого відношення до гри. Я вже зараз не пригадаю, хто сказав, що "наш клуб - явище соціальне" (нам потрібно веселити народ, відволікати його від воєнних дій та інших неприємних речей), чи то Керімов, чи то Кадиров - але суть у всіх цих клубів одна. (Гроші різні, тому в "Тереку" тільки Гуліт засвітився, а в "Анжі" Роберто Карлос і навіть Етоо.) Тому там і судять так будь-які приїжджі команди - їм-бо треба, щоб перед очима власних глядачів все було красиво і позитивно. А який буде у підсумку результат, то вже справа третьорядна.
На Кавказі ще й дуже розвинуте землячество, чого в нас немає - тут хіба що грошима пов'язані. А там запросто всі ці Анжі, Тереки, Аланії, Спартаки-Нальчики катають договірні матчі, щоб втопити, скажімо, Сібірь, яка в РФПЛ взагалі "без роду, без племени". У нас подібні речі (об'єднуватись проти когось), напевно, також існують, але знов-таки ситуативно і більше на грошах, ніж на регіональних аспектах.
Враховуючи ці фактори, можна зробити висновок, що, наприклад, поки владі, тобто Путіну, буде потрібен Кавказ (а він буде потрібен йому завжди, подивіться, як голосували там за ЄР, і як будуть голосувати за нього самого), то кавказькі команди будуть в еліті. Власне, це майже ті, радянські "квоти" на національні республіки, тільки не формальні, а фактичні, таємні. І так само постійно будуть клуби - в регіонах - які жебракуватимуть (бо місцева влада все одно рано чи пізно захоче і знайде як здихатись від цього ярма) і клянчитимуть прямих грошей чи допомоги в сенсі тиску на регіон з боку Москви, себто Путіна.
Ну, а ви вже самі вибирайте, який підхід, наш чи російський вам до вподоби.