Що ж, радійте. Барселона програла - це завжди подія і завжди привід. Але зараз, цього разу це привід не тільки зловтішатись чи посипати голову попелом (залежно від того, під яким кутом і в яких кольорах дивитись на поєдинок в Памплоні).
Що ж відбулось на Естадіо Рейна де Наварра? А відбулось те, що до певної міри й повинно було відбутись. Хоча б зважаючи на результат поєдинка першого кола. Такі поразки, як 0:8, вони не забуваються і стукають попелом Клааса довго. А тут такий шанс. Згадайте, як минулого року скромний Спортінг Мануеля Пресіадо обіграв Реал на Сантьяго Бернабеу (і як возив вдома на Ель Моліноні). А все за ті слова Жозе Моуріньо на адресу головного тренера. Маленькі клуби, вони не забувають образ і чекають на свій шанс.
А що ж Барселона? А Барселона, як та змія, міняє шкіру. Поступово - це взагалі не швидкий процес в командах еволюційних, а не тих, які живуть за принципом "новий сезон - купили новий склад". Процес тривалий, болісний, але необхідний. Треба просто розуміти, що вічно Барса 2009-2011 існувати просто не може. Своєю яскравою грою, своїми великими, величними результатами вона не тільки завоювала весь світ, а й стала заручницею самої себе. І Гвардіола, прекрасно розуміючи і прогнозуючи майбутнє (з кожним матчем, особливо в такі моменти, він все більше і більше відкривається як тренер), грає на випередження.
Звісно, можна сказати, що Пеп просто страхується перед першим матчем лігочемпіонського плей-офф. Так, і це має місце. Але тут ще й інше. Молодь, безперечно талановита (питання тільки до рівня таланту) і здібна, отримує свій шанс. Навіть не так - не отримує шанс, а починає вживлюватись в організм, який скоро чи не скоро, але почне зношуватись. Вживлюється для заміни застарілих деталей, для омолодження, оновлення. Так, ситуація зараз до певної міри доречна - битва за чемпіонство майже програна, нинішній Реал не наздогнати, тож можна експериментувати. Але все одно відповідальності за результат ніхто не знімав. І він, цей результат, робить уже молодь - гольовий пас Куенки, гол Тельо. Ще вчора вони були ніхто, зараз вже потенційна зміна лідерами. А прийде час, і з потенційної перетвориться в реальну зміну.
І ще про одну зміну хочеться сказати. Гвардіола змінює не тільки склад команди, він трансформує гру. Вже було сказано про Алексіса Санчеса, гравця явно не "гоббітського" пошибу. Хочу звернути вашу увагу на Ісаака Куенку. Він грає так, як ще недавно в Барселоні ніхто не грав (не ситуативно, а постійно). Барселона епохи "двох Вухатих" грала здебільшого через центр, через Мессі. А зараз гра змінилась. І голи тому свідчення. Десь подівались проходи Мессі (не "десь", а "під нападаючими" чи й взагалі в центрі поля, де частіше став грати Мессі, "підсиджуючи", заміняючи Шаві - і я згоден з Васілієм Уткіним в тому, що Ліонель провів дуже корисний поєдинок, корисний і важливий, перш за все для самого себе, для розуміння себе у нових умовах), зате є довгі навіси, простріли. А завтра буде ще щось - залежно, скажімо, від літньої трансферної політики. Чи й просто від бачення майбутнього Гвардіолою.
Він отримує нові виклики, отримує чи створює - неважливо. Але він знає, що і як треба робити. І робить. Це не Моуріньо, "прийшов під купу грошей і нових гравців, зробив результат і пішов". Це починає бути схожим на сера Алекса. Одну команду Гвардіола вже створив. Команду велику і величну. Зараз, от прямо зараз на ваших і наших очах, він будує нову. Будує в отаких матчах (які можуть завершуватись в будь-який бік - забий Сеск в самому кінці, і була б нічия, і враження вже були б іншими, правда?), а де ж іще її створювати, не в безкінечних же перемогах? Будує, спираючись в тому числі і на власні, кантерівські сили. І це не може не радувати. Бо це і є Барселона.
Так, король, здається, помирає. Але в той же час він і народжується. Тож viva el rey!