11. Георге Хаджі
Майбутній Карпатський Марадона народився в селі на березі Чорного моря (як стверджують деякі джерела, у сім'ї з вірменським корінням). Там же, на узбережжі і починав свою футбольну кар'єру, в складі Фарула з Констанці. Дуже швидко талановитого юнака помітили в столиці, і Хаджі перебрався в один із найстаріших клубів Румунії, Спортул Студенческ. Був варіант з крайовською Універсітатею, але Георге вибрав Бухарест. З Георге "студенти" досягли найвищого свого результату в чемпіонатах Румунії - віце-чемпіонство 1986-го року. І тут його покликала Стяуа.
Покликала на один матч - матч Суперкубку УЄФА. Оскільки єдиний, переможний гол в ворота українського Динамо забив саме новачок, відпускати його вже ніхто не став, і на три роки Хаджі став армійцем. Всі три сезони Стяуа не програвала жодного домашнього турніру, а 1989-го дійшла до фіналу Кубка Чемпіонів. Після цього Георге помітили в Європі, в самому Реалі. Втім, у складі "бланкос" у Георге не вийшло, і він переїхав до Італії, де спочатку допоміг Брешії вийти в Серію А, а потім знову вилетіти в Серію Б.
Паралельно Карпатський Марадона одягав футболку національної збірної, з якою 1994-го досяг чвертьфіналу американського ЧС, де програв шведам тільки в серії пенальті. А першим турніром, де засвітився Хаджі, став чемпіонат Європи 1984-го - то був дебют румун на такому рівні. Тренував ту збірну добре відомий нам Мірча Луческу.
Після ЧС-94, як кажуть, з подачі Стоїчкова, Хаджі перейшов в Барселону - але й другий іспанський гранд виявився невдалим вибором для Георге. Румун знову прийшов в команду, яка пролітала повз чемпіонські титули. 1996-го він знову відправився на схід, на берега рідного Чорного моря - в Туреччину. І тільки з Галатасараєм Хаджі досяг європейських вершин: крім чотирьох поспіль турецьких чемпіонств, виграв Кубок УЄФА 2000-го. В фіналі Георге відіграв 94 хвилини, а на початку овертайму отримав червону картку. Втім, туркам це не завадило обіграти в серії пенальті лондонський Арсенал, у складі якого весь матч на лаві запасних просидів наш легендарний захисник Олег Лужний. Далі була перемога в Суперкубку - над колишньою командою Георге, Реалом. Хаджі знову залишив поле достроково, але цього разу був замінений. А за рік Карпатський Марадона завершив кар'єру гравця і почав кар'єру тренера. Правда, нічого більшого за Кубок Туреччини з Галатасараєм досягнути не зміг.
12. Ігор Корнєєв, Росія
Корінний москвич починав зі Спартака, але на рівні перших команд зіграв за іншу московську команду - ЦСКА. Піднявся з армійцями з першої ліги до звання чемпіонів СРСР та завоював останній Кубок СРСР (той трофей, який вже оновлений ЦСКА програв Спартак 1992-го, називався інакше). Після розпаду Союзу розпався і ЦСКА, гравці подались за кращою долею. Два тріумфатори-91, Дмітрій Кузнєцов та Ігор Корнєєв, опинились в каталонському Еспаньолі.
Наш герой за три сезони в футболці "папуг" забив 21 голи, два з яких - в барселонському дербі. Мабуть, це стало однією із причин переходу росіянина в головну команду Каталонії. Втім, в Клубі Ігор не затримався, провівшив першій команді всього 1 сезон і 12 матчів (за дивним збігом обставин, через півтора десятка років рівно на стільки ж вистачило ще одного легіонера із колишнього СРСР).
Далі були Нідерланди, де Корнєєв краще за все розкрився в Фейєноорді. З роттердамцями Ігор виграв спочатку чемпіонат країни, а 2002-го завоював Кубок УЄФА (в фінальному матчі на рідному для Фейєноорда Де Куйпі росіянин сидів в запасі).
Після завершення кар'єри гравця попрацював дитячим тренером в Фейє, а потім допомагав Гусу Хіддінку тренувати збірну Росії. Паралельно з 2009-го (2010-го вже не паралельно, а тільки там) працює спортивним директор санкт-петербурзького Зеніта.
13. Георге Попеску, Румунія
Шуряк (брат дружини) іншого румунського барселонця, Хаджі, розпочинав в крайовській Універсітаті - тій самій, яку не вибрав у свій час Карпатський Марадона. В тій команді, яка протистояла майбутньому переможцю КОК-86, Динамо (Київ), Джіка був наймолодшим. В головній команді країни тих часів, Стяуа, Попеску пограв тільки 1988-го, та й то на тимчасовій основі. А в Європу відправився з Унівесітаті.
Після ПСВ (двічі чемпіон країни) і Тоттенхема, опинився в Барселоні. Провів два непогані роки, іноді навіть капітанив, але зміни тренерів зазвичай призводять до змін у складі. От Попеску й відправився разом з родичем в Галатасарай. В фінальному матчі Кубку УЄФА 2000-го відіграв всі 120 хвилин і забив останній, переможний пенальті у післяматчевій серії.
За збірну Румунії провів 115 матчів - третій результат в історії, на десять менше, ніж у зятя. На короткий період повертався на батьківщину, де провів кілька матчів за бухарестське Динамо. Після завершення кар'єри став агентом, відкрив дитячу футбольну школу - і попався на невиплаті податків.
14. Мехо Кодро, Боснія і Герцеговіна
Один із кращих гравців мостарського Вележа, виграв з ним Кубок Югославії 1986-го. З початком війни в зникаючій з карти Європи Югославії подався в футбольну еміграцію, вибравши Іспанію. З Реалом Сосьєдад не добився нічого серйозного, крім другого місця в Пічічі сезону-94/95 (забив 25 голів, на три менше за чилійського "бланкос" Івана Саморано). Після цього перейшов до Барселони, де один сезон провів повністю, ставши другим після Оскара бомбардиром команди. А от далі не склалось. Пограв в Тенеріфе, Алавесі і навіть Ізраїлі. Кар'єру тренера розпочав помічником Хосе Марії Бакеро в Сан-Себастьяні. Трохи тренував збірну своєї батьківщини, але повернувся в Реал Сосьєдад, де зараз тренує дублюючий склад.
15. Роберт Просінечкі, Хорватія
Людина унікальної географічної долі. Хорват, але народився в ФРН. За місцем народження вже був німцем, але повернувся (звісно, вирішили повернутись батьки) до Югославії. Починав в загребському Динамо, але став зіркою Црвени Звезди. Разом з армійцями завоював останній "старорежимний" Кубок Чемпіонів. Забив у тому фіналі найперший пенальті в післяматчевій серії.
Після чого перебрався до Іспанії, в Реал (тренером там був земляк, Радомір Антіч). В Мадриді у нього не склалось - всього 55 матчів за чотири сезони, і закономірна путівка в Ов'єдо. Звідки його висмикнули на рік в Барселону, де Роберт теж не відзначився. Непрості то були роки для Клубу, от гравці й мінялись постійно...
Після короткого вояжу до Севільї залишив Піренеї, грав і вдома, і в Словенії, і навіть в Англії з Бельгією. За збірну Хорватії провів 49 матчів, завоював з нею бронзові медалі чемпіонату світу 1998-го (пройшовши по дорозі до них збірну України, з якою зіграв у першому матчі). Після закінчення кар'єри чотири роки працював в ній помічником Славена Біліча, а 2010-го повторив свій марш-кидок "Загреб - Белград", і зараз є головним тренером Црвени Звезди.