1. Ференц Платтко, Угорщина
Цей дядько народився ще 19-го століття, ще в Австо-Угорщині (1898-го в Будапешті). Більше відомий він з німецьким варіантом ПІБ, Франц Платко Копілец, а в іспаномовних країнах його називали Франсіско Платко. Починав свою кар'єру гравця (голкіпера) до Першої світової, став кращим гравцем Угорщини 1917-го. Трохи пограв за збірну. Після війни поблукав по Європі - Угорщина, Чехія, Австрія, навіть в Мідлсбро намагався влаштуватись. В грудні 1922-го його МТК поїхав в Іспанію, де зіграв кілька товариських матчів - в тому числі й два з Барселоною. Не пропустив від блауграна жодного голу. За це, мабуть, і отримав запрошення і високу честь - замінити самого Рікардо Самору. За тодішніми правилами, міг грати в офіційних матчах (чемпіонат Каталонії та Кубок Короля) тільки через 18 місяців після початку перебування в Іспанії. Тричі вигравав Копу і став першим чемпіоном Іспанії. Перейшов в Рекреатіво, а далі почались блукання світом, на короткий період перед громадянською війною знову завітав до Барси, вже як тренер. Пізніше осів в Чилі, іноді вибирався в Аргентину (тренував Боку) і в середині 50-х знову трохи очолював Барселону. Саме з ним Барса пройшла перший раунд першого Кубку Ярмарок - який потім і виграла. Потім був скаутом, шукав таланти по всьому південноамериканському континенту. Помер 1982-го.
2. Еміль Беркессі, Румунія
Народився в угорському Надь Вараді, що 1918-го став румунською Орадєю. Місто на самому кордоні двох країн знаходиться... Пограв і в одній своїй батьківщині (Орадя, Петрошани), і в іншій (Ференцварош). Перебрався в Париж, де пограв за новостворений Ресінг, а потім була Барселона (1934-36 роки), де його звали Еміліо. Грав на позиції півзахисника. Після Барси швидко завершив кар'єру гравця, а з кінця Другої світової почав тренувати ледь не по всій вільній Європі (в соцчастину чомусь не поспішав). Став першим іноземним тренером в англійській Футбольній Лізі - 1954-го з Грімсбі Тауном. Дожив до 88-ми років і помер в Барселоні.
3. Ніколае Сіматок, Румунія
Є в Кельменецькому районі Чернівецької області таке село Росошани. Поруч однойменний прикордонний пункт. З протилежного боку - румунське містечко (9,5 тисяч) Бричани. В кінці 19-го століття було винятково єврейським містечком, 96,5% мешканців належали до цієї нації. Але 1923-го, коли Бричани стали частиною Румунії (до того були на території Російської імперії), ситуація напевно помінялась. Там і народився хлопчик Ніколае, якого пізніше також знали як Міклоша Сегеді. Пограв в Румунії, де став віце-чемпіоном. У воєнні роки виграв чемпіонат Угорщини. Після війни з міланським Інтером став віце-чемпіоном Італії. Також побігав трохи за римську команду Хунгарія (складену, як зрозуміло з назви, із угорських емігрантів - і створену наступним нашим героєм). З Барсою виграв Ла Лігу 1952-го і два Кубки Генераліссімуса. Після недовго іспанського періоду був миттєвий кіпрський - а закінчив кар'єру в ще одному емігрантському клубі, Будапешті з австралійського Сіднея. Там, в Австралії, й помер 1978-го.
4. Ласло Кубала, Угорщина
Найвидатніший східноєвропейський легіонер в історії Барселони. Ласло-Ладіслав родом із словацько-угорської сім'ї, народився в Будапешті, там і починав свою футбольну кар'єру. Встиг пограти за Ференцварош і угорську молодіжку, аж тут помер батько. Переїхали на батьківщину матері, в Братіславу, де Ладіслав пограв за однойменну команду (зараз відому як Слован). Там же дебютував в національній збірній - Чехословаччини, звісно ж. Знайшов там і дружину, дочку тренера Слована. Цей тренер буде з ним і в Барселоні, а звали його Фердінанд Даучік.
Надовго в Братиславі Кубала не затримався - з примусу угорської влади повернувся в Будапешт, де грав за Вашаш і збірну Угорщини. Ледь не загримів до в'язниці за ідіотською підозрою у шпигунстві на користь Чехословаччини. Вочевидь, саме це підштовхнуло Ласло до втечі із комуністичного раю (а тоді в Угорщині вже встановився соціалістичний устрій). Тікав в січні, перевдягнутий у військову форму, на переповненій вантажівці. Вся його сім'я - мама, вагітна дружина і маленький син - сховались в кузові під брезентом. Втеча пройшла успішно, сім'я Кубали перебралась до Відня. Там його знайшли представники Торіно. Але ФІФА на вимогу угорської футбольної влади пожиттєво дискваліфікувала Ласло - і туринці почали шукати способів зняти це покарання.
А поки що умовляли Кубалу пограти за них в товарняках. Це було на початку травня 1949-го, Ласло вже майже погодився, але дружина, яка нещодавно народила другого сина, вмовила Ласло не летіти з Торіно в Португалію. І цим врятувала йому життя - бо, повертаючись додому, Торіно зустрівся з горою Суперга... Ще були контакти з Міланом, майже підписаний контракт з Про Патрією - але дискваліфікація забороняла офіційні матчі. Тоді Кубала створив в Римі команду Хунгарія (крім угорців там були ще представники Югославії), яку тренував його тесть, який теж втік з батьківщини. Magic Bus, автобус, на якому Хунгарія їздила по Європі (цю назву придумав і написав сам Кубала), добре знали в різних кінцях континенту. Одним із найгучніших матчів стала перемога 3:1 в Севільї над збірною Іспанії. Там його побачили і захотіли іспанські гранди.
Реал перебив пропозицію Барселони по фінансах, але Ладіслао (так його стали звати після отримання іспанського громадянства) вибрав Каталонію. Як він сам жартував, через полосату форму. Рівно рік він не грав за Барсу, яка добивалась зняття дискваліфікації - і добилась. Так розпочалась феєрична кар'єра одного з кращих гравців в історії європейського футболу. Кубала починав як центрфорвард, потім перейшов трохи назад, грав під нападниками, плеймейкером. Перший повний його сезон в Клубі відомий, як "Сезон п'яти кубків" - чемпіонський кубок, Кубок Іспанії, Кубок Еви Дуарте (тодішній Суперкубок), Латинський кубок і Кубок Мартіні Россі. А сам Ладіслао встановив непересічний рекорд, забивши в ворота Расінга 7 голів в одному матчі.
В кінці 50-х Кубала посприяв появі в Барсі двох його земляків, віце-чемпіонів світу 1954-го, Кочиша і Цибора. Той склад вважається одним із найсильніших за всю історію Барселони. Але великий Реал 50-х Барса так і не здолала на європейській арені - і одним із винуватців його, можливо, є тренер Еленіо Еррера, через конфлікт з яким Кубала не грав у півфіналі КЄЧ-59/60. Барселона тоді програла мадридцям двічі по 1:3. Ерреру вигнали, Кубалу повернули - і в наступному розіграші Реал був пройдений. Але в фіналі КЄЧ Барса програла 2:3 Бенфіці, і це стало останнім, що зробив в футболі Кубала як гравець.
Він трохи потренував молодіжну, а потім і першу команди Барси, опинився в Еспаньолі як граючий тренер - де грав зі своїм сином Бранко і великим "меренгом" Ді Стефано. Ще побігав за Цюріх, в Канаді та США, але це був уже постскриптум. За всю кар'єру грав за чотири збірних - Чехословаччини, Угорщини, Іспанії та Каталонії. Іспанію він ще й тренував - аж 11 років, але нічого не добився. Так само пройшли майже впусту і 2 роки на посту головного тренера Барси. Останній тренерський пост Ладіслао був уже в середині 90-х - збірна Парагваю.
Кубала хворів "Паркінсоном", помер 2002-го після важкої хвороби. Прощальна церемонія стала справжніми проводами великого футболіста - близько 20 тисяч присутніх, чорні стрічки на будинках, 15-хвилинна промова Йохана Кройфа. Похований Ласло-Ладіслав-Ладіслао Кубала на цвинтарі Лес Кортс, що знаходиться на місці однойменного стадіона Барселони. Саме там, де Кубала починав головний відрізок своєї футбольної кар'єри.
5. Іржі Ханке, Чехословаччина
Хорхе, Георг - так звали його за межами батьківщини. Вдома грав за празьку Славію, звідки його зманили у багатий колумбійський Мільонаріос. Там він пограв разом із Ді Стефано. За рік повернувся до Європи, у французький Ланс - а після Франції була Барселона, та сама, яка щойно отримала Кубалу і виграла 5 кубків (кілька з них Ханке встиг підняти над головою з новими партнерами). В Клубі він грав до 1956-го року, а після цього фактично завершив кар'єру - Кондал і швейцарський Біль то вже був не рівень. Потім трохи тренував. Помер 2006-го в Лозанні.