У нас залишалося три матчі до кінця чемпіонату. І два з трьох - із прямими конкурентами за 2-3 місця. Кожен по-своєму був складним, наприклад, "Шторм" - тим, що запросто може заявити кілька чоловік 2007-го року народження (а запорізька міська федерація та її представники, судді, нічого не роблять, а лише звично чухають собі яйця, якщо вони у них є).
А "Спартак" - просто тому, що дійсно дуже сильний суперник. Старші на рік, непогано грають, зіграні. Восени ми просто-таки вирвали у них перемогу 4:3, програючи по ходу матчу і відігравшись завдяки курйозному автоголу. Власне, ось як це було тоді, восени 2017-го.
Але цього разу ми були налаштовані не виривати перемогу - а просто виграти. Виграти, бо за ці півроку команда очевидно додала у зіграності, у точності і ефективності ударів. І ми виграли - 5:1, без шансів для суперника! Причому обігравши не тільки за рахунком, а і за статистикою - навіть у другому таймі, коли ми грали проти потужного вітру, ми виграли 2:1, а кількість ударів (у площину і взагалі) була майже рівною.
Ось наш матч (до речі, я там мало не побився із суддею; вперше такого тупого і упертого бугая зі свистком бачив):
Нам залишилося зіграти 2 матчі - і, якщо ми їх виграємо, то залізно стаємо третіми. В чемпіонаті, нагадаю, де більшість команд 2008-го року народження, тобто на рік за нас старші (а деякі нечистоплотні команди і на два). У разі ж хоча б одної поразки вищезгаданого "Спартака" ми займемо друге місце.
А тепер ми робимо перерву перед заключними поєдинками чемпіонату міста - і в четвер їдемо у Дніпро. Ось навіщо!
